Профілактика емоційного вигорання вчителя

Синдром емоційного вигорання

        

         Сучасний стан освітньої системи характеризується активним упровадженням інноваційних технологій у педагогічний процес. В умовах змін, які відбуваються сьогодні, все більш високі вимоги ставляться не тільки до професійних знань, умінь та навичок учителя, але й до рівня його особистісного саморозвитку, його психологічного самопочуття.

За загальним визнанням спеціалістів педагогічна діяльність – це один із видів професійної діяльності, який найбільше деформує особистість людини. Комплекс економічних проблем, що сьогодні склалися (невисока заробітна плата, недостатня технічна забезпеченість тощо), а також соціально-економічних, пов’язаних з падінням престижу педагогічної професії, робить працю вчителя надзвичайно психоемоційно напруженою. Крім того, не секрет, що із збільшенням педагогічного стажу роботи у вчителів знижуються показники як фізичного, так і психічного здоров’я.

Усі ці фактори здійснюють руйнівний вплив на емоційну сферу педагога. У нього зростає кількість афективних розладів, з’являються почуття незадоволеності собою та своїм життям, труднощі у встановленні контактів з учнями, колегами, оточуючими людьми. Ці симптоми негативно відображаються на всій професійній діяльності педагога, погіршуються результати його роботи, знижується рівень задоволеності власною діяльністю. Таким чином відбуваються зміни у мотиваційній сфері педагога і розвивається синдром емоційного вигорання.

Синдром емоційного вигорання виникає через внутрішнє накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них.

         Розглянемо деякі ознаки емоційного вигорання.

Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як-от:

-         брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках із членами родини;

-         стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»;

-         безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.

     Відчуття самотності, що виявляється у:

-         непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;

-         неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування;

-         неможливості нормального емоційного контакту з дітьми та колегами.

         Емоційне виснаження, що виявляється у:

-         зниженні ціннісного ставлення до життя;

-         байдужості до всього, навіть до особистого життя;

-         втомі, апатії та депресії, що з часом призводять до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, синдрому хронічної втоми тощо.

Вигорання відбувається поетапно й містить три стадії:

         Напруга  - опір – виснаження.

Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:

-         напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводять до зниження самооцінки;

-         опір -  педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово в нього з’являється відчуття самотності;

-         виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений і спустошений.

Найвищі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов’язано з кризою середини життя. Саме у віці 30-35 років людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.

         У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань дійсності.

         А в педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов’язують з віковими особливостями. Саме у 40-45 років перед педагогом постає запитання: «А навіщо я працюю?». Якщо він вдало його розв’язує, то у віці 50-55 років переживає піднесення творчих сил.

         Найстійкішими до синдрому емоційного вигорання є педагоги зі стажем 15-20 років. Свої діти дорослішають, і з’являється можливість більше уваги та часу приділити особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появі відчуття повноти життя.

         Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.

         Симптоми професійного вигорання.

Психофізичні симптоми:

·         почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

·         відчуття емоційного і фізичного виснаження;

·         зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

·         загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

·         часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

·         різка втрата чи різке збільшення ваги;

·         повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год, або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);

·         постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

·         задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

·         помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

·         байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

·         підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

·         постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

·         почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);

·         почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;

·         загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Поведінкові симптоми:

·         відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

·         співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

·         незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

·         керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

·         відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

·         невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

·         дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;

·         зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

У нашій культурі вважають, що гнів – це неадекватна реакція. Психологія ж визнає почуття гніву адекватною корисною реакцією мобілізації енергії подолання, боротьби, опору. Проблема у тому, що часом важко знайти прийнятну форму прояву гніву.

Людина, яка постійно придушує свій гнів, може отримати такі соматичні проблеми:

·         головний біль;

·         шлункові та серцево-судинні захворювання;

·         ревматоїдний артрит;

·         шкірні реакції;

·         псоріаз;

·         виразки шлунку;

·         мігрень;

·         гіпертонію тощо.

Прийоми швидкого реагування при стресі:

-         усміхнутися, пожартувати;

-         пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну ситуацію, гідний вчинок тощо);

-         виконати певні рухи на кшталт потягування;

-         звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажем за вікном;

-         розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні;

-         уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях;

-         виконати вправи з релаксаційного дихання;

-         сказати кому-небудь комплімент або похвалити когось.

Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану

 (вплив на фізичне тіло):

·         достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засипати і прокидатись в один і той самий час);

·         збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої  (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій));

·         достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика;

·         танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота);

·         фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої);

·         масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам);

·         терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);

·         ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);

·         терапія мінералами – дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання з збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість);

·         баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).

Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан):

·         гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив);

·         музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій);

·         спілкування з сім’єю, друзями;

·         заняття улюбленою справою, хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм…);

·         спілкування з природою (природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії);

·         спілкування з тваринами;

·         медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.);

·         аутотренінги (самонавіювання)(емоційне напруження безпосередньо пов'язане з напруженням м'язів – у стані стресу організм входить у стан «бойової готовності» до активних дій; знімаючи напруження певної групи м'язів, можна впливати на негативні емоції, позбавитись від них).

Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану 

(вплив на думки, зміна світогляду)

Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?». Для чого у моєму житті з'явилась та чи інша неприємна ситуація? Які висновки я маю з неї зробити? Чого я маю в цій ситуації навчитись?

Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.

Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».

Висновок

Для уникання ефекту “вигорання” дуже важливо дозувати свою працю і вміти вчасно її закінчити. Багато з нас, починаючи якийсь життєвий проект, створюють безліч планів і намагаються зробити їх безкінечними. Однак нормальна “тривалість життя” успішних проектів – біля 5 років. Ми засмучуємось, якщо закінчує своє існування журнал, творчий колектив, група,  не замислюючись, що це саме “проект” – тимчасове об’єднання людей, які працюють протягом обмеженого терміну, намагаючись отримати результат, правильно його оформити і оцінити. А потім – новий проект, можливо, який продовжує ідею старого, але вже з іншим результатом.

Викладання – теж свого роду “тимчасовий проект”, як для учня, так і для вчителя. Тому потрібно з самого початку знати, чим закінчити діяльність, яким буде прощання.